Напередодні вторгнення

Китайська пропаганда фактично щоденно заявляла: Захід займається історією про загрозу повномасштабного вторгнення росії до України, а США “хайпують” на тематиці для погіршення російських відносин з цивілізованим світом. Водночас заяви уряду КНР про повагу до територіальної цілісності кожної країни, яким деякі українські експерти співали оди, стосувалися не України, а самого Китаю: такими словами місцева Компартія поширювала власний наратив про “єдиний Китай”, маючи на увазі Тайвань. Що є, звісно, відвертою та цинічною маніпуляцією, адже Тайвань ніколи не був частиною КНР. 

Водночас пропаганда КНР підживлювала російську брехню власними аргументами про “зовнішнє американське управління” в Україні, “спонсоровані Заходом кольорові революції”, а також “засилля проамериканських націоналістів”. Правозахисні та громадські організації в КНР прямо називали “інструментами ЦРУ в Україні”. 

Апогеєм китайської зухвалості стали тези про пекінську Олімпіаду, яку, за словами Компартії, західні союзники також хотіли “перекрити істерією про можливе російське вторгнення”. Звісно, такі заяви були лицемірними, адже Комуністична партія Китаю та Кремль місяцями раніше стали готувати візит путіна до Пекіна на відкриття Олімпіади – перший візит кривавого карлика до іноземної держави після початку пандемії. 

Деякі українці побачили лише те, що втішало, наприклад відмову Сі потиснути руку путіну, а також самотність російського гомункула на лавах олімпійського стадіону. Правда ж полягала лише в пандемічній параної обох диктаторів, а не в їхніх “прохолодних” (насправді вони дуже теплі) стосунках. Адже перед відкриттям Олімпіади РФ та КНР підписали понад 25 договорів всебічного характеру, зокрема військового. Китайська пропаганда ж подавала путіна як головного гостя Китаю. Як ми зрозуміємо через 20 днів після їхньої зустрічі, російський убивця вперше за два роки полишив бункер та прилетів до комуністичного Пекіна лише з однією метою: обговорити повномасштабне вторгнення до України й отримати від китайського пана карт-бланш на злочини проти людяності. 
Важливо підкреслити й інше: за пів року до описаних подій внутрішня китайська пропаганда пророкувала спільну участь РФ – КНР у війні, однак проти Тайваню та Японії. Певно, можливість одночасного нападу на Україну і Тайвань також була однією з тем розмови між російсько-китайським угрупованням. 

Компартійна пропаганда після квазіісторичної лекції путіна напередодні повномасштабного наступу божилася, що атака планується лише на Донбас. Однак забрехалася. 

Під час повномасштабного вторгнення
Як з’ясується пізніше, Китай розраховував на перемогу росії в “малєнькой побєдоносной войнє”. Можна навести багато аргументів на користь цієї тези, однак найкрасномовнішою є поведінка посольства КНР в Україні. Китай швидко відмовився від тез про “істерію” Заходу, щойно розпочалося повномасштабне вторгнення, однак не поспішав з евакуацією тисяч громадян КНР та самого посольства з Києва. Численні китайськомовні джерела стверджують, що посольство КНР дало наказ китайцям в Україні підготувати прапори КНР, які, мають захистити китайців від обстрілів Росії. Самі ж китайці вдалися до активного поширення фейків Кремля, публікуючи відео в китайському інтернеті про те, що “путін прийде – порядок наведе”. А приблизно через тиждень після вторгнення мені та моїй команді почали надходити погрози від китайських комуністів, що дуже скоро росіяни “знищать усіх, хто виступав проти Китаю”. 

Така зухвала поведінка китайських громадян в Україні дуже нагадала ситуацію в Кабулі, коли посольство КНР залишилося в Афганістані та відразу розпочало теплі стосунки з режимом талібів: цьому передувала попередня домовленість між афганськими терористами та китайськими комуністами. Китайські комуністи були впевнені, що їхній російський союзник здобуде перемогу. 

Однак коли Україна вистояла в перші дні та почала відбивати атаки ворога, китайці злякалися. Деякі з них, не розуміючи, чому путіна досі нема в Києві та інших містах, відчули “небезпеку” та почали прикидатися японцями, адже знали, що українці та японці – побратими.