Міф другий: поступові реформи - краще, ніж шокова терапія
Я була здивована, коли під час дебатів почула від аудиторії думки, що Україна зазнала "шокової терапії", та вислови на захист поступових реформ або "третього", винятково "українського" шляху. Думається, два десятиліття безплідних пошуків цього утопічного маршруту могли б прищепити імунітет від цих фантазій.
Насправді Україна однією з останніх країн колишнього радянського блоку вдалася до серйозних ринкових реформ. У 1991-1993 роках ми посідали останнє місце з-поміж 21 країни Центральної та Східної Європи за темпами впровадження структурних економічних реформ.
Наші реформи були повільними і фрагментарними, вони не ствердили верховенство закону і правову інфраструктуру власності, які б забезпечили входження усіх громадян до капіталістичної системи.
Невелика кількість ліберальних реформаторів завжди вела нелегку боротьбу проти існуючої еліти. Зазвичай, варто було їм розпочати будь-які серйозні перетворення, як вони зазнавали засудження і усунення.
Усі країни регіону, які обрали шлях поступових реформ, у підсумку мали високий рівень інфляції, масштабніше та триваліше падіння виробництва, нерівність доходів, більшу корумпованість і менш розвинуту демократію.
Кожна часткова реформа викликала невеликий шок і повернення назад, наступна маленька реформа - невеликий шок і знову крок назад. Це був класичний приклад подолання прірви маленькими кроками, а не одним стрибком. І що найбільш прикро, ці країни пройшли через усі страждання, але й досі не досягли мети.
Найбільш успішними були країни, які провели реформи швидко, рішуче, одним великим кроком. Чеській Республіці знадобилося 24 дні, аби впровадити радикальні економічні зміни. Цікаво, що Вацлав Клаус, "батько" чеських реформ, ще 1993 року передбачив, що буде з тими країнами колишнього радянського блоку, які не впровадять негайні та радикальні перетворення.
Він назвав це "реформаторською пасткою" - "хибне коло часткових і неправильних реформаторських кроків, збільшення інфляції та безробіття, зростання дефіциту держбюджету і зовнішнього боргу, збільшення кількості політичних помилок, короткозорі політики, які продукують ще гірші результати, хаос та анархія".
З усіх країн колишнього Радянського Союзу Естонія стала провідною у процесі просування ранньої радикальної фінансової стабілізації та урядової реформи. В результаті сьогодні вона належить до країн з високим доходом. Це одна з десяти найбільш ліберальних країн світу, яка має найнижчий рівень корупції.
У Польщі у 1989 році Лешек Бальцерович запропонував програму, яка включала макроекономічну стабілізацію, що приборкала гіперінфляцію та створила механізми фіскального контролю, дерегулювання цін і торгівлі, приватизацію малого, середнього та великого бізнесу, посилення мережі соціального захисту, особливо для нових груп, які найбільше постраждали внаслідок реформ.
Польська економіка одразу ж почала виходити з тіні. Статистика свідчить, що у 1990 році Польща була бідніша, ніж Україна. Проте, в результаті реформ, економіка Польщі у 1990-х роках зросла на 22%, тоді як ВВП України впав на 61%. У 2000 році економіка Польщі у сім разів перевищувала українську.
Україні не потрібно шукати "третій шлях" або винаходити своє власне колесо - нам треба враховувати позитивний та негативний досвід інших країн, які пройшли шлях трансформації протягом останніх двох десятиліть.