💬 А Ви усвідомлюєте, що вже третю добу руйнується інтелектуальний фундамент всіх концептів «деескалаторів»?
➡️ Віра в те, що військові операції на території ядерної держави неодмінно приведуть до екзистенційної «ядерної війни» — це те, чим персона «С», згідно з інтерв’ю Маккола, лякала всіх в Білому Домі та Конгресі. Віра, яку Кіссінджер та його послідовники пронесли від «Карибської кризи» до наших днів.
Залякування, якими певні аналітичні центри виправдовували існування цинічної «real politik» (яка йшла всупереч декларованим цінностям західної культури), як метода для не допущення «ядерної війни», але при цьому просували ще більш цинічний концепт «Розділяй та Владарюй».
➡️ Паралельно це слугувало постійним виправданням «перезавантаження відносин з радянським союзом», «перезавантаження відносин з московією», постійних поступок і т.д.
Там де треба було брати відповідальність: Придністров’я, Грузія, Україна, любителі «грибів» виправдовували політику поступок.
⏩ Курськ руйнує всі аргументи деескалаторів, що АТАКМС по аеродромах на території московії — це неодмінно ядерна війна. Що удар по Кримському мосту німецькою зброєю — це неодмінно втягування Німеччини у війну. Скільки країн Заходу чия зброя випадково «заблукала» на території КурНР втягнута у війну? Відповідь — нуль.
Це розширює кордони «ядерного стримування», бо жити хочеться всім, навіть таким тваринам як путін та його оточення. Звісно, що при більших загрозах особисто їм, вони можуть наважитись випустити «ядерного джина», але це радше від повної відсутності альтернатив для існування їм особисто. Закінчити життя за принципом «так не діставайся ти нікому».
Звісно те, що я описав вище не означає, що ядерна загроза зведена до нуля, але це означає, що нав’язані рамки концепту ядерного стримування та ядерного страху без якого сам концепт стримування не міг би існувати набагато ширші ніж це інтелектуально малювали певні особи, щоб морально виправдати ряд своїх «допоміжних концептів», які були десятилітньою основою зовнішньої політики.
➡️ Тож тепер вже наявні масштаби подій в КурНР надають опонентам деескалаторів вже цілий беззаперечний ряд історичних аргументів на противагу «Карибській кризі», якою до цього закінчувались всі обговорення допустимих меж «ескалації».
Містер «С» лякав всіх своїми «грибочками», але схоже містеру будуть потрібні більш специфічні «грибочки», щоб пояснити багатьом чому чергова «коричнева лінія» кудись відсунулась так далеко.
