Boris Moroz, учасник клубу авторів "Останнього Капіталіста" про різницю між лібертаріанством та лібералізмом
Boris Moroz, учасник клубу авторів "Останнього Капіталіста" про різницю між лібертаріанством та лібералізмом
Вже не в перше зтикаюся з тим, що лібертаріанців плутають з лібералами, при чому, як самі ліберали, так і їх опоненти.
Тож, хочу пояснити чому це не тільки не близькі, а в дечому, протилежні рухи.
Сучасний системний лібералізм має конкретну мету - контури щасливого світу толерантності, де всі всіх люблять, і нікого не дискримінують. У лівому ліберальному крилі це ще й відкриті кордони, знищення клятого гетеронормативного суспільства, тощо.
Лібертаріанство, на противагу, не має кінцевої мети.
Це - світогляд.
Це філософія сприйняття світу, як сукупності взаємодій між людьми, які поділяються на насильницькі, та добровільні.
Найвищою цінністю лібертаріанства є свобода і бажання, аби добровільні взаємодії домінували, із розумінням, що насильницькі дії іноді потрібні (ізоляція серійних вбивць, мобілізація при нападі агресора та ін.)
Ми не вважаємо що можливо чи прийнятно нав'язати суспільству єдиний сценарій щасливого майбутнього.
Будь-яка спроба це зробити буде злочином проти базових прав людини.
У лібертаріанському розумінні це - свобода розпорядження приватною власністю (починаючи з власного тіла), свобода асоціації (право на приватну дискримінацію), свобода слова, свобода творчості, свобода гумору, економічні свободи.
Єдина причина, чому лібертаріанці обережно ставляться до держави - те що державі делегується багато монополій на насильницькі взаємодії. А коли якась система отримує забагато прав на насильство, хай у найкращих у світі цілях, вона стає чудовиськом. Історія показує нам, що кожного разу, коли гарна мета втілювалася шляхом збільшення сфери життя, у які може проникати держава, це поступово переростало у катастрофу.
Коли лібертаріанці засуджують арешт громадянки у Львові за заняття вебкамом - це жодним чином не через те, що робота у вебкамі є з точки зору лібертаріанства є моральною.
Це через тверде переконання, що людина не може бути покарана за добровільне застосування свого тіла для тих чи інших дій, які не є агресивним насильством до інших.
Коли лібертаріанці засуджують закон Норвегії, де за "хейт-спіч" на адресу ЛГБТ, навіть анекдот у приватній розмові, людина може отримати до 2 років в'язниці, це жодним чином не через те, що лібертаріанці гомофоби. Це через переконання, що людина ніколи не може бути засуджена за жарти, в тому числі, образливі.
Ніде у лібертаріанстві немає вказівок, на те, чи маєте ви вірити у Бога, як вам треба ставитися до ЛГБТ чи натуралів, вебкаму, проституції загалом, традицій та гендерних теорій.
Натомість, воно наголошує, що кожного разу, коли для просування своїх цінностей ви вдаєтеся до насильницької взаємодії за допомогою держави, ви створюєте чудовисько, яке є небезпечним і для оточуючих і для вас.
Сучасні ліві ліберали втілюють ідею, для якої необхідно нав'язувати квоти у всіх галузях, звільняти з роботи та мати інші жорсткі важелі впливу на тих, хто не поділяє ліберальні цінності, знаходити гроші на соціальні програми "рівності" шляхом перерозподілу коштів. Для цього потрібно делегувати державі безліч насильницьких інструментів, створивши чудовисько.
Тобто, ми є противниками лібералів не тому, що обов'язково не поділяємо їх цінності, а тому що не поділяємо їх засоби, передбачаючи жахливі наслідки.
Лібертаріанство не про перемогу лібералів чи консерваторів, групи А чи групи Б.
Воно про те, аби групи А і Б визнали що інша група завжди буде, і всім вигідніше прагнути до співіснування за принципом не-агресії.
Аби групи припинили боротися одна з одною, наввипередки годуючи чудовисько тиранії, яке з'їсть їх опонентів, а тих, хто його годував, з'їсть в другу чергу.
