Сігрід унсет залишила спогади про москву 1940 року
Влітку 1940 року норвезька письменниця, нобелівський лауреат Сігрід Унсет, провівши кілька днів у більшовицькій Москві на шляху в США, залишила спогади про цю подію
Книга норвезької письменниці, лауреата нобелівської премії Сігрід Унсет (1882-1949) «Повернення в майбутнє» (Slgrid Undset, «Tilbake til fremtiden», ASCHENOUG, Oslo 1949) оповідає про драматичні події, пов'язані з її втечею з окупованої в 1940 році Норвегії в нейтральну Швецію, а звідти через СРСР і Японію в США. Нижче приведена деяка частина опису Унсет її перебування в більшовицькій Москві.
+++
Ми знали, що перед Першою світовою війною в Москві проживало 2 мільйони людей. Тепер же в ній було 4 мільйони. А кількість житла, як мені розповідали, збільшилася незначно. На фабриках і заводах тут працюють в три зміни, і це ще пів біди - є люди, які живуть і сплять в три зміни в одній і тій же кімнаті.
Враження було таке, що принаймні два мільйони жителів Москви так і ходять цілодобово по вулицях. Ніде і ніколи ще мені не доводилося бачити такого величезного потоку людей, який невпинно рухався. Ймовірно, цей потік можна порівняти з тим, що рухається по Бродвею ввечері або в години пік в торгових центрах Нью-Йорка. Але річ у тому, що в Москві людські маси переміщаються в будь-який час доби й по всьому місту; я прожила в Москві чотири дні, і моє уявлення про час розбилося вщент. Мені було важко зрозуміти, навіщо, власне кажучи, все йдуть і йдуть ці люди, адже кругом не було видно відкритих магазинів.
+++
У неділю, в другій половині дня ми виявили на околиці міста чергу, яка стояла біля входу в крихітний магазин при мануфактурній фабриці. Нам вдалося дізнатися, що в цей магазин надійшло з фабрики кілька рулонів бавовняної тканини.
Тим, хто стоїть в кінці черги не дісталося матеріалу, і вони були змушені піти додому з порожніми руками, а магазин знову занурився в сон. Таким чином, ймовірно, наймані державою продавці отримують на невизначений час безстрокову відпустку.
Всі інші магазини в Москві, як мені здалося, були закриті. На склі так званих вітрин лежав товстий шар пилу, він покривав, так би мовити, зразки товарів. В основному це були зроблені з пап'є-маше муляжі свинячих окостів і тортів, в одному місці я бачила дитячі капелюшки, настільки вилинялі на сонці, що вони здавалися всі однакового сіро-коричневого кольору, бачила я також якесь незграбне дитяче взуття з фетру. Важко було уявити собі, що ці магазини коли-небудь працювали.
+++
Всі люди в Москві виглядають такими нещасними (я не бачила жодну усміхнену людину, виключаючи співробітників ресторану транссибірського експреса). Хоча останні від своїх посмішок здавалися ще більш нещасними. Англійське слово «stolid», - апатичний, - ймовірно, найкращим чином виражає те, що можна прочитати на обличчях російських людей. Але мені слід зізнатися, що я просто не змогла вловити індивідуальні відмінності між людьми в Росії. В Японії, наприклад, людський натовп здався мені не більш одноманітним, ніж натовп в будь-якому західноєвропейському або американському місті. У такому натовпі можна побачити людей красивих і потворних, розумних і дурних, приємні обличчя і противні пики. Можна побачити літніх жінок, з якими ти б з радістю познайомилася, а також таких, з якими не хотілося б мати нічого спільного. Попри те що всі молоді жінки в Японії одягнені в кімоно і всі здаються чарівними, проте кожна з них чарівна по-своєму. У деяких з них правильні, дивовижно красиві риси обличчя, інші здаються вульгарними, але при цьому всі вони не перестають бути привабливими.
Росіяни ж, як ніякий інший народ, вразили мене своєю одноманітністю. У містах ні у кого з чоловіків я не бачила бороди, при цьому всі вони були неголені, а на обличчях у багатьох з них синці або садна. Одні були в бриджах, інші в шортах, треті в довгих штанах. Деякі носили світлі сорочки, розкриті на грудях, хтось ходив в козачій блузі, іноді прикрашеній вишивкою хрестиком біля коміра: такі надягали поверх штанів і підперізували ременями. Деякі йшли вулицею оголені до пояса, демонструючи своє голе засмагле тіло.