З КРАЇНИ ПОЇХАЛИ ВСІ РОЗУМНІ ЛЮДИ!
Нещодавно переглядав випуск «Свободи слова Савіка Шустера». Розмова йшла про те, що українці «масово» бажають покинути Україну. Як «доказ», Шустер навів «репрезентативне опитування», у якому 23% респондентів вказали, що хочуть виїхати з держави на постійне проживання закордон. А згодом, у звичній манері, найвідоміший кочівник українського телебачення почав задавати наратив «зради».
Мовляв, СТІЛЬКИ УКРАЇНЦІВ та ЛЕДЬ НЕ ВСЯ МОЛОДЬ просто бажають НАРЕШТІ ВИЇХАТИ ЗВІДСИ! Шкода, що частина аудиторії ток-шоу ведеться на очевидні маніпуляції…
Наведу трохи статистики. За даними німецької організації Statista, яке посилається на опитування Intrum Justitia у 2016 році, 46% угорців та 44% італійців віком 18-24, хотіли виїхати закордон. Також, близько 31% португальців, 30% французів та 29% британців мали бажання покинути свої країни. Тобто, цифри «опитування» Савіка або такі ж як у розвинених країнах, або навіть менші, якщо їм можна навіть вірити.
Справа в тому, що у Великобританії та інших державах Європи серед молоді є поширеною тенденція брати так званий gap-year (буквально – рік-пропуск) між навчанням у школі та вступом до університету. За даними британських соціологів, близько 200-250 тисяч випускників шкіл в країні обирають саме gap-year. З них 56% - подорожують. Ще 16% представників молоді займаються волонтерством за межами Сполученого Королівства
Це прекрасно, коли молодь шукає новий життєвий досвід, намагаючись змінити звичне середовище свого перебування, полишаючи зону комфорту. В цьому немає проблеми чи якогось жахіття. У молодих людей, не зайнятих кар’єрою та сім’єю, значно більше енергії для змін у власному житті, мотивації до пізнання інших культур, та можливостей для самореалізації. Як бачимо, попри заяви Шустера, українці не надто відрізняються від італійців, французів, британців чи німців.
Проблема далеко не в молоді, яка виїжджає закордон, а в пост-радянській, травмованій свідомості наших громадян. Багатьом здається, що єдиною мотивацією покинути країну є той умовний «дах», де буде турботливий хазяїн, а «щедра» держава буде піклуватися про «бідного» та «знедоленого» українця. Народу, що витерпів сім десятиліть соціалізму, важко створювати блага самотужки.
Тим не менш, повернімося до Савіка. «Жахаючу» ситуацію з молоддю вирішила прокоментувати відома своєю «мрією» депутат з опзж Наталія Королевська. Дійсно, а з ким би ще вести обговорення на українському телеканалі? «Ох, як погано що їдуть всі розумні люди!». (Всі виїхали – залишилася самотня Королевська!)
Питання полягає не в тому, чому розумні українці опиняються закордоном: вони покидатимуть країну й надалі. Це закономірний процес, який можна зупинити хіба що створенням ще однієї «залізної завіси» на кшталт тієї, яку описував Черчилль. Натомість, держава повинна створювати умови для того, щоб розумні люди опинялися в Україні. А це вже про реформи судочинства, фіскальної системи, внутрішньої та міжнародної економічної політики загалом, які б стимулювали інновації в підприємництві та науково-дослідній сфері й слугували магнітом для висококваліфікованих фахівців.
Проте, якщо слухати пані Наталію та її колег з інтелектуальних здібностей, то виявиться, що Україні потрібна «сильна, можливо навіть радянська рука» та ледь не стіна на кордоні з ЄС. «Такие страны как Словакия, Чехия, Польша, они конечно вытягивают и пытаются вывезти нашу молодежь, генетически умную молодежь в нашей стране».
Цікаво, що таке цей міфічний «генетичний розум»? Звідки «мрійниця» Королевська дізналася, що саме ці держави висмоктують нашу «генетично розумну молодь»? Хоча, це лише прискіпливість до слів. Насправді, усе, що ретранслювалося на «найчеснішому» ток-шоу країни, можна описати єдиним словом: зневіра.
Уявіть собі українського абітурієнта, який вирушає на навчання до Польщі. Очевидно, що якщо він обрав Польщу замість України, то він має більше причин вірити в те, що саме в державі Польща він зможе якомога краще реалізувати свій академічний, а може й кар’єрний потенціал.